У Міжнародний день рідної мови не лише говоримо, що мова наша солов’їна, калинова і барвінкова… А стверджуємо, що мова – зброя і кордон нашої держави, особливо зараз, у часі національно-визвольної війни. Слово – меч! Меч духовний! За мову вбивали, виганяли і мордували у московсько- сталінських таборах.
У 7-А класі класний керівник Уруська Г. М. провела інформаційну годину “Вбиті, гнані і замордовані за українську мову”. Учні дізналися про видатних мовознавців, членів Всеукраїнської правописної конференції 1927 р., творців останнього найменш зросійщеного укр. правопису, так званої “скрипниківки” Олексу Синявського, Агатангела Кримського, Олену Курило, Євгена Тимченка та Івана Огієнка. Їхні імена та мовознавчі праці були роками закриті і заборонені для широкого кола українців.
Також учні дізналися про Олексу Тихого, вчителя з Донбасу, автора “Словника мовних покручів”, який ще у 1970х роках писав, що Донбас не буде українським, якщо не стане на шлях української культури і української мови. Отримав за свою боротьбу 27 років таборів і помер у тюремній лікарні.
Чи дослухалися до таких, як Олекса Тихий? Ні. І тепер найкращі сини України віддають свої життя за найгірших, велика частина яких і далі продовжує говорити “общепонятним”.
